Писемне мовлення, на відміну від усного, формується в умовах цілеспрямованого навчання. Його механізми вдосконалюються у ході подальшого навчання. Оволодіння грамотою - це складна розумова діяльність, яка вимагає достатньої зрілості багатьох психічних функцій дитини.

Письмо включає низку специфічних операцій.

1. Аналіз звукового складу слова.

Перша умова письма - визначення послідовності звуків у слові.

Друга умова - уточнення звуків, тобто перетворення почутих у даний момент звукових варіантів у чіткі узагальнені мовні звуки - фонеми. Спочатку ці два процеси протікають повністю усвідомлено, і пізніше - автоматично. Акустичний аналіз і синтез відбуваються за участі артикуляції.

2.     Наступна операція письма полягає у позначенні фонем (почутих звуків) графемами (писемними знаками) з урахуванням просторового розміщення їх елементів.

3.     На останньому етапі письма відбувається “перешифрування” зорових схем букв у кінетичну систему послідовних рухів, потрібних для запису (графеми переводять у кіпеми).

Для оволодіння писемним мовленням суттєве значення має рівень сформованості фонетико-фонематичних процесів і лексико-граматичної системи мовлення дитини. Водночас для формування повноцінних навичок письма необхідним є достатній розвиток немовленнєвих функцій: зорово-просторового сприймання, тонких диференційованих рухів пальців рук, уваги, мислення, спостережливості.

Як відомо, діти з нормальним мовленням упродовж усього до шкільного віку засвоюють потрібний запас слів, оволодівають на практичному рівні граматичними формами та категоріями. У них також формується готовність до оволодіння звуковим і морфемним аналізом слів.

Проте у дітей із різними формами мовленнєвої патології спостерігається відставання в розвитку цих процесів. Тому вони не можуть достатньою мірою опанувати письмо і читання. Порушення засвоєння процесу письма позначають терміном “дисграфія”.

Встановлено, що вади письма у дітей найчастіше виникають уна слідок загального недорозвинення мовлення, коли порушуються і фонетико-фонематична, і лексико-граматична системи мовлення. Якщо не проводити корекційних занять, дисграфічні помилки залишаються у письмі школярів і в наступні роки. Тому надзвичайно важливим є раннє виявлення дисграфії у молодших школярів. З цією метою логопеди шкільних логопедичних пунктів у вересні пропонують учителям 3-4 класів тих шкіл, що закріплені за цим пунктом, тексти спеціально дібраних диктантів. З написаних учнями диктантів логопед відбирає ті, в яких зустрічаються специфічні, тобто дисграфічні, помилки.

Характеристика специфічних помилок писемного мовлення

І.  Помилки на рівні букви і складу.

Пропуски букв та складів. Вони свідчать про те, що учень не виділяє у складі слова всіх його компонентів. Частіше пропускає букви, що позначають голосні звуки. Наприклад: рак - “рк”, риба-“рба”, корова - “крва” і т. н. Букви, що позначають приголосні звуки, часто пропускає при збігові приголосних у слові. Наприклад: стіл-“сіл”, уранці-“ураці”.

Вставляння зайвих букв у слово.Це найчастіше відбувається при збігові приголосних. Наприклад: тигр-“тигор”, светр - “свстир”, гриф - “гириф”.

 Переставляння букв та складів. Наприклад: поверталася - “повреталася”, дрова - “двора”.

 Персеверація (повторення одних і тих самих складів) букв: дерево - “девево”, а також цілих складів: ходила - “ходидила” і т. н.

Заміна букв.Вона вказує на те, що учень виділив у складі слова звук, але для його позначення вибрав неправильну букву. Це обумовлено:

-      нечітким розрізненням звуків, що мають акустико-артикуляційну подібність: змішування глухих і дзвінких приголосних (багато — “бахато”, ліфт — “лівт”); свистячих і шиплячих звуків (школа - “скола”, соняшник - “шоняншик”), африкатів ч - ц, ч - щ (вовчиця - “вовциця”, дощечка - “дочечка”), твер дих і м’яких (сьогодні - “согодні”);

-      несталим співвіднесенням фонеми з графемою, коли не закріпився зв’язок між звуком і зоровим образом відповідної букви;

-      нечітким розрізненням букв, що мають кінетичну подібність у написанні. У цих замінах збігається накреслення першого елемента двох букв. Після написання першого елемента учень не може далі диференціювати тонкі рухи руки. Вій або неправильно передає кількість однорідних елементів (л-м, и-ш), або помилково вибирає наступний елемент (и-у, Г-Р, б-д). У деяких дітей ці помилки переходять і в процес читання.

ІІ. Помилки на рівні слова.

1.Окреме написання частин слова спостерігається в таких випадках:

• ·коли префікс або початкова буква слова нагадує прийменник, сполучник (називати - “на зивати”, яскравий - “я скравий” та ін.);
• ·при збігові приголосних (брати - “б рати”).

2.     Написання слів разом:

• ·написання разом прийменника, сполучника із наступним словом (в класі - “вкласі”);
• ·написання разом двох самостійних слів (усі діти - “усідіти”). У складних випадках усі слова у реченні зливаються в одне ( “ У ракаєклешні ” );
• ·морфемні аграматизми: неправильне словотворення за допомогою префікса і суфікса (жаб’ячий - “жабний”, безвусий - “безвусатий”).

ІІІ. Помилки на рівні речення та словосполучень.

1.Відсутність великої літери на початку речення.

2.Відсутність крапки в кінці речення.

3.Неправильний зв’язок слів у реченні або словосполученні (“Ми з таткою грали футбол”).

4.Невміння правильно вживати граматичні категорії роду, відмінків та числа (“п’ять ялинків”, “лоша бігала по траві”).

5.Неправильний порядок слів у реченні (“Ми їздили до бабусі влітку і на море”).

Таким чином, аналіз дисграфічних помилок свідчить, що дисграфія є одним із проявів системного недорозвинення мовлення, що охоплює всі сторони мовленнєвого розвитку дитини, а також низку його немовленнєвих функцій. Психологічне обстеження виявляє,що у ряді завдань діти з порушенням письма відчувають значно більші труднощі, ніж здорові діти. Характерним для таких дітей, порівняно зі здоровими, є той факт, що виявлені порушення утворюють певні типи поєднань. Найпоширенішими є такі:

• ·порушення орієнтування “праворуч-ліворуч” у поєднанні зі слабкістю короткочасної слухо-мовної пам’яті і низькими зображувальними можливостями;
• ·слабкість короткочасної слухо-мовної пам’яті у поєднанні з не достатністю динамічного праксису (тест Озерецького “кулак - ребро - долоня”);
• ·слабкість короткочасної слухо-мовної пам’яті у поєднанні з низькими зображувальними можливостями і нездатністю до “рядоговоріння” (пори року, дні тижня).